25 грудня розпочинаються містерії та феєрії різдвяно-новорічних свят. І відкриває їх найбільше після Великодня свято християнського світу – Різдво Христове. Традиційно його відзначають не лише віряни різних конфесій, а й ті, хто до релігії байдужий.
Бо так здавна заведено, і свято це – одна з тих нематеріальних цінностей, що супроводжують життя більшості з нас від дитинства і до старості. Але недарма в першому реченні написано не про одне, а про низку святкових (але, звісно, в нинішніх наших умовах робочих) днів. Згадаймо, звідки пішли ці традиції і що це за свята?
"Від зірки до зірки"
Культура нашого народу нерозривно пов'язана з календарем. Як, власне, культура будь-якого народу, передусім, звісно, народу-автохтона, який живе на своїй землі споконвічно, а не формувався з переселенців, які представляли різні національні спільноти з різними традиціями та віруваннями. Точніше, традиційно-побутова культура, що до сьогодні до певної міри визначає розпорядок буття кожної людини. Так повелося з давніх давен, від наших пращурів, для яких деякі дати в календарі були важливими віхами в коловороті щоденних буденних подій. До того ж, щороку повторюваними, адже вони фіксували циклічність швидкоплинного часу та його зв'язок зі змінами пір року та природними процесами. І відображали їх у своїх традиціях. Принагідно слід зауважити, що шанували ці дні та відзначали їх і у містах – великих і маленьких (можливо дещо інакше, ніж у селах, але також весело і ситно).
Вважається, що зимовий святковий цикл в Україні починається 25 грудня, тобто з Різдва. А якщо точніше – то зі Святвечора, який в народі ще звуть Колядою. Чому "Колядою" – зрозуміло з назви: саме від цього вечора колядники починали свої мандрівки із зіркою та рушником. Нагадаємо, що в нашій країні з 2023 року це велике свято, яке разом з іншими нерухомими християнськими святами тепер, після переходу Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на новоюліанський календар, відзначають 25 грудня, тобто на 13 днів раніше, ніж до того, і їхні дати збігаються з датами григоріанського (світського) календаря. Саме цей день в наші країні визнано державним святом. Дванадцять днів відзначення свят різдвяно-новорічного циклу – від Різдва до Водохреща, або "від зірки до зірки", називають святками. Чому "від зірки до зірки"? Бо на Святвечір молодь починала колядувати, й обов'язковим атрибутом колядників було Віфлеємська зірка, а на Хрещення колядування завершувалося й Віфлеємська зірка "згасала" до наступного Різдва і Нового року.
"Ой, хто, хто Миколая любить…"
Повертаючись до різдвяно-новорічного святкового циклу, зауважимо, що наші діти з тим, що він бере початок на Святвечір, не погодяться: для них святкова новорічно-зимова веремія бере початок на День Святого Миколая з його миколайчиками, веселощами й очікуваннями всіляких приємних сюрпризів, яких намагається їх позбавити росія. Попри війну, дорослі, якщо вони є людьми, а не покидьками в російських одностроях, або дорогих цивільних костюмах, що нездатні замаскувати їхню нелюдську сутність, намагаються подарувати дітям свято і справдити їхні сподівання на диво. Недарма ж у Києві навіть головну різдвяну ялинку країни запалюють напередодні Дня Святого Миколая. Тепер ця дата припадає на 6 грудня. І саме цього дня діти і дорослі співали (і співають досі!) старовинний кант – прославлення Святого Миколая. Співають в різних регіонах нашої країни, тож колядка ця має низку дещо різних варіантів.
Не погодяться з тим, шо відзначення новоліття починається лише у Святвечір, і деякі дорослі, особливо незаміжні дівчата, які знають і шанують народні звичаї. Для них початок святкового зимового циклу – це день Святого Андрія, що відзначається на останній день осені 30 листопада. Його ще називають Калита і відомий він своїми веселими молодіжними обрядами, ворожіннями на шлюб, пампушками-балабушками, і власне калитою – змащеним медом круглим, мов сонце, обрядовим хлібом тощо.
А лише потім, увечері напередодні 25 грудня, вшановуватимемо Святвечір і, водночас, зустрічатимемо Коляду – колишнє язичницьке свято, що знаменувало поворот Сонця на весну, яке збіглося в часі з початком Різдвяного циклу. Тут також були ворожіння, подарунки і найвідоміший звичай – колядування. Вечір напередодні Різдва оповитий безліччю звичаїв, традицій і обрядів. Це і "багата вечеря" з дванадцяти пісних страв, головними з яких є багата кутя та узвар, і встановлення дідуха, а пізніше – ялинки (передусім, звісно, у містах), і вечірні колядки з прославленням Христа та віншівками-привітаннями господарів осель, і нові ворожіння, і багато погодних прикмет. А ще ж різдвяні вертепи – пересувні лялькові театри (докладно про цю традицію "КП" розповідав у матеріалі "Не буває святок без вертепу" у №1 за 2021 рік) тощо.
І вже тоді, 25 грудня – саме Різдво з його особливою атмосферою дива та відвідуванням родичів, пов'язане з безліччю традицій та прикмет!
А далі починаються новорічні свята, насправді в нашому народі також чітко асоційовані зі святами християнськими.
"На Щастя, на Здоров'я, на Новий Рік!"
Це, передусім Щедрий вечір (31 грудня). Чому щедрий? Бо саме у вечір 31 грудня готували символ добробуту – "щедру" кутю, яку можна було заправляти молоком, вершками, маслом, м'ясом – на відміну від куті "багатої" на Святвечір (багатої на різні добавки – мак, родзинки, горіхи тощо), а ще книші, ковбаси начинені гречкою, вареники та інші смачні страви. Цього вечора дівчата знов ворожили, а оселі обходили гурти перевдягнених у традиційних персонажів щедрувальників, які у щедрівках бажали господарям осель здоров'я, добробуту та щастя їхній родині, а навзамін отримували подарунки. Щедрий вечір ще називають Меланкою – на честь Преподобної Меланії.
Наступного дня відзначали Василів день, присвячений Святому Василю Великому. Це вже, власне, Новий рік. Вранці цього дня дитячі ватаги ходили по хатах і посівали зі словами "На Щастя, на Здоров'я, на Новий Рік! Роди, Боже, Жито-Пшеницю і Всяку Пашницю!". Хазяйки пекли особливе печиво у вигляді свійських тварин, але головними на столі вважалася страви зі свинини.
А потім 6 січня – Хрещення або Водохреще, яке збігається в часі зі Святом Богоявлення. Воно завершує цей святковий цикл, і з цим днем пов'язаний церковний обряд освячення води та багато традицій, пов'язаних з водою – аж до відомого звичаю занурюватися в ополонку, яку називають Йорданню – як згадку про річку, в якій хрестили Ісуса Христа. Люди здавна вірять, що під час такого купання навіть хворі можуть одужати, адже освячена вода навіть у річках і озерах набирає цілющої сили. До речі, воду, освячену на Хрещення, зберігають впродовж усього наступного року. Цього дня українці завершували колядувати і влаштовували "розколяду", або "розщедрування" чи "розмеланки", – святкові вечорниці всіх колядників, де вони згадували, як святкували ці свята, грали, танцювали. Причому застілля організовували на гроші, що залишились від колядування.
Не слід думати, що всі ці традиції залишилися лише як пам'ять минулих століть. Ні, хоч як забороняли їх за радянської влади, вони збереглися й живуть донині, хоча деякі й частково призабулися. А проте, останніми роками ці традиції відроджуються, а в світлі війни, яку розв'язала росія проти України, дещо оновлюються і навіть набувають нових сенсів…
Отож все тільки починається. І хоча поки що ми не можемо відзначати ці свята так, як у мирний час, однак пам'ятаємо про них і шануємо. З Різдвом і Новим роком вас, дорогі наші читачі!