Комфортний клімат у службовому кабінеті проректорки з навчальної роботи Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" Тетяни Желяскової відчувається відразу. Світле приміщення, зручне крісло біля масивного глянцевого столу, де є місце для безлічі документів, книг, ділових паперів. На підвіконні в ідеальному порядку горщики з вишуканими білими орхідеями. У цьому кабінеті Тетяна Миколаївна не лише працює сама, але й спілкується з колегами, і таке живе спілкування, за її словами, вона дуже цінує. Але березень, що буяє за вікном, налаштовує спочатку на не зовсім дотичне до професійних обов'язків проректорки запитання.
– Пані Тетяно, наша розмова відбувається напередодні Міжнародного жіночого дня. Редакція "Київського політехніка" вітає вас і наших читачок зі святом Весни. Тому доречно запитати, як вам працюється у чоловічій команді, адже ви – єдина жінка з-поміж проректорів університету?
– Дякую за привітання, дуже приємно. Насправді, мені пощастило з колегами, оскільки чоловічу частину команди можу охарактеризувати як справжніх джентльменів – і в щоденній роботі, і під час неформального спілкування.
У нашій команді важливі довіра, взаємна повага та партнерство. Саме такі принципи допомагають формувати згуртований колектив, де кожен відчуває відповідальність за спільний результат. Я би назвала це фаховим кредо – дискутувати з колегами на рівних, зберігати повагу, проявляти толерантність під час міжособистісного спілкування, ділитися власним педагогічним та життєвим досвідом для вдалої щоденної роботи. Тому і вдається попри складні обставини, пов'язані з російсько-українською війною, працювати як єдина команда. Вважаю це особистою удачею.
Щодо мого досвіду та становлення проректором, то на цю посаду мене запросив мій безпосередній керівник, тоді проректор з навчальної роботи, а тепер ректор Анатолій Мельниченко. І, чесно кажучи, основним критерієм моєї згоди (окрім підтримки сім'ї) було небажання змінювати керівника, адже для мене дуже цінним є робота в комфортному емоційному середовищі, з лідером, за яким хочеться слідувати, намагаючись не відставати. Може виникнути запитання, чим був наповнений адміністративний досвід? Відповідь проста – копіткою щоденною працею як доцентки кафедри акустичних та мультимедійних електронних систем факультету електроніки, так і на посаді керівника навчально-методичного відділу Департаменту організації освітнього процесу нашого університету.
Насправді, вважаю, мені в житті пощастило з керівниками-чоловіками, яких я можу назвати хорошими вчителями. Один із прикладів – це колишній перший проректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Юрій Іванович Якименко, який є зразком педагогічної дипломатії. Ціную його за талант вченого і організатора навчального процесу. І, звичайно, не можу не згадати свого першого керівника-наставника ще з часів навчання в бакалавраті – свого наукового керівника, декана факультету електроніки Сергія Анатолійовича Найду. Поруч з ним завжди відчуваю надзвичайно чутливе розуміння важливості ефективної комунікації в науковому середовищі.
Загалом зі всіма профільними проректорами працюємо як злагоджена команда, обговорюючи кожне питання, приймаючи виважені рішення та генеруючи нові ідеї. Кожен з колег відповідає за свій напрям, але разом ми формуємо єдину стратегію розвитку університету, підтримуємо один одного у складних ситуаціях і впроваджуємо креативні підходи до освітнього та наукового процесу.
– Тетяно Миколаївно, може здатися, що наша з вами розмова приймає дещо "сиропно-патоковий" характер. Веду до того, що, на мою думку, мимоволі в інтерв'ю створюється, так би мовити, яскраво-ясний інформаційний горизонт. Але ж бувають моменти, коли ви, як проректор, маєте застосувати, вибачте за газетний штамп, адміністративний ресурс.
– Передусім, я завжди прагну вірити в хороше в людях. По-друге, вважаю важливим налаштовуватися на позитив і підтримувати конструктивну атмосферу. По-третє, можу вести живу неформальну розмову та підтримувати ділові відносини на будь-якому офіційному рівні, водночас даючи зрозуміти, де проходить межа взаємоповаги. Ціную в колегах професіоналізм, раціональність та емоційну стриманість. Ці якості виховую і в собі. "Громи і блискавки" у проректорському кабінеті це вкрай рідке явище. Я не прагну демонструвати сильні емоційні прояви, адже це залишає гіркий післясмак, демонструє вразливість та виснажує.
Для мене посада проректора – це насамперед про командну роботу, а не про бюрократичну дистанцію. Це новий життєвий етап, де фахова ефективність гармонійно поєднується з творчістю. Це мотивує до удосконалення себе як особистості.
– Судячи з вашого звіту за 2025 рік (спецвипуск газети "Київський політехнік" № 5-6 від 13 лютого п.р.), вам і вашій команді попри всі складнощі сьогодення вдалося організувати освітню діяльність в умовах суттєвої трансформації системи вищої освіти і постійних безпекових викликів. Маю на увазі необхідність збереження освітнього процесу. Що стало найскладнішим у роботі протягом вашого проректорського стажу?
– Як відомо з цього звіту, в 2025 році діяльність навчального напряму університету було зосереджено на реалізації 20 пріоритетних завдань, які за результатами роботи в 2024 році встановила Вчена рада КПІ. Нагадаю, що обидва департаменти – організації освітнього процесу (ДООП) та навчально-виховної роботи (ДНВР), які перебувають у моєму підпорядкуванні, формують політику університету у сфері освітньої діяльності. Водночас їхня робота спрямована на підтримку корпоративної культури, що включає сучасні освітні підходи, академічну доброчесність, конкурентність, креативність, ініціативність, дотримання прав та свобод людини й базових цінностей.
– Спектр завдань доволі широкий.
– Так, перелік завдань у моїх департаментів доволі широкий, але, насправді, цим не обмежується. Процес упровадження в життя планів розвитку освіти в КПІ доволі складний. Завжди порівнюю функціонування тандему ДООП і ДНВР із живим організмом: як у спорті, де під час тренувань неможливо розвивати лише одну групу м'язів, не дбаючи про інші, так і в університеті слід забезпечувати гармонійний розвиток усіх структур. Бо якісно перетворюватися має весь організм. Чи не так?
Отже, зупинюсь докладно на трансформаціях навчального процесу, впровадженню яких передувала майже річна підготовка на рівні ректорату та відповідних підрозділів. Завдяки цьому ми змогли адаптувати методику викладання освітніх програм, зокрема для бакалаврів. Нагадаю, що у попередні роки семестр тривав 20 тижнів: 18 тижнів – теоретичне навчання та два тижні – екзаменаційна сесія. Що змінилося? Впровадження з 2025/2026 н.р. 18-тижневого семестру розподілено на 15 тижнів теоретичного циклу та три тижні заліково-екзаменаційної сесії. Трансформація структури семестру дозволила виділити чотири січневих тижні з метою проведення канікул для успішних студентів. Вчасно склавши семестровий контроль, успішно завершивши екзаменаційний "марафон", який здобувачі освіти долають напередодні новорічних свят, у талановитої студентської молоді з'явилася можливість відпочити, відновити сили та поринути в атмосферу творчості. Приємний факт, чи не так?
– Погоджуюсь. А якими у такому випадку є плюси для викладачів, для інфраструктури всього університету?
– Завдяки цьому професорсько-викладацький склад університету отримав вивільнений час для підготовки науково-дослідницької документації або можливість взяти відпустку. Наприклад, викладачам, які працюють влітку в приймальних чи відбіркових комісіях. Також з'являється додаткове вікно можливостей для академічної мобільності.
Крім того, з'явилася можливість планувати у навчальному розкладі лекції, лабораторні та семінари за гнучкою системою. У пріоритеті не стаціонарна "сітка" занять, оскільки основним недоліком стаціонарної є випадки, коли ще до першої лекції має проводитися лабораторна чи практична робота. Завдяки формуванню розкладу занять через використання автоматичної системи "myKPI" функціонують структурно-логічні схеми викладання конкретної дисципліни (окремого компонента). Тепер навчальні підрозділи мають можливість оперувати своїм авдиторним фондом згідно з правильними педагогічними прийомами. Практичні роботи починаються після лекційного курсу, а не навпаки, як інколи бувало раніше через, приміром, нестачу лекційних приміщень.
Ясна річ, що за умов необхідності економії коштів з університетського бюджету на оплату комунальних послуг, трансформація структури семестру дозволила і дещо заощаджувати на використанні теплової енергії у навчальних корпусах.
– У вашому звіті була така фраза: "Враховуючи потреби забезпечення обороноздатності країни, університет запровадив освітні програми, акцентовані на інженерію (роботи, БПЛА, радіоелектроніка), технології розмінування, управління механізмами тощо". Звідси запитання: чи забезпечені відповідні інститути та факультети викладачами відповідних освітніх програм? Адже підготовка освітніх програм (крім програм ІСЗЗІ), на наш погляд, – це справжнє випробування для методистів та професорсько-викладацького складу університету. Як вченим і дослідникам відповісти на виклики війни й бути готовими до майбутніх викликів миру? Іншими словам, як виховати сильну й успішну інженерну еліту в нинішніх умовах?
– Як я уже зазначала, творчі зусилля ректорату, співробітників ДООП та ДНВР, а також професорсько-викладацького складу університету, відповідно до стратегії нашого закладу, спрямовані на постійне оновлення та адаптацію освітніх програм до сучасних вимог ринку праці. Ми прагнемо, щоби наші випускники були конкурентоспроможними, володіли практичними навичками та могли ефективно застосовувати знання у професійній діяльності, зокрема для зміцнення та відбудови нашої держави.
Окрім цього, у структурі підготовки бакалаврів запроваджено дисципліну "Базова військова підготовка", яка забезпечена професійним кадровим складом кафедри військової підготовки. Сьогодні цю дисципліну опанувало майже дві тисячі студентів. Заняття проводяться від двох до чотирьох годин на тиждень, що дозволяє поєднувати навчання з іншими освітніми компонентами.
Ми постійно тримаємо руку на пульсі непростого часу та усвідомлюємо свою відповідальність перед державою. Наша мета – допомогти подолати кадровий дефіцит, зокрема у військово-промисловому комплексі, підготувати фахівців, здатних відповідати на сучасні виклики. Буду лаконічною: ті зусилля, що сьогодні ми робимо на користь українського ВПК, стануть публічними і будуть детальніше оцінені вже після завершення війни. Сьогоднішні бакалаври, магістри, аспіранти, сподіваюся, нас не підведуть.
– Ще одне запитання виникло у зв'язку з запровадженням інтенсивного курсу англійської мови для студентів 1-го та 2-го курсів. Чи дозволяє наявний викладацький штат здійснити задумане?
– Впровадження інтенсивного курсу англійської для 1-2-го курсів ЗВО передбачає створення англомовного середовища, оновлення навчальних стратегій та підвищення рівня володіння мовою на початку навчання. Програма включає сучасні методики, активне спілкування та інтеграцію в професійний контекст для підготовки до наступного ступеню вивчення профільних дисциплін за обраною спеціальністю на старших курсах університету. Це дозволить сьогоднішнім здобувачам освіти посилити впевненість для участі в програмах академічної мобільності. Знання англійської як мови міжнародного спілкування – це гарантія отримання роботи у державному секторі, ВПК, освіті та, загалом, у всіх сферах економічної діяльності. Викладацький склад безперечно відповідає сучасним вимогам викладання.
– Відомо, що підготовка до нового навчального року в університеті починається зазвичай за пів року до його початку. Тож, напевно, підготовчий період уже розпочато. Які напрями, на ваш погляд, є сьогодні найважливішими?
– Безумовно, важливою складовою є підготовка до навчального семестру нових укриттів як у навчальних корпусах, так і в гуртожитках. Завдяки цьому процес повернення здобувачів у навчальні авдиторії продовжується. Мета – максимально забезпечити освітянську спільноту укриттями. Створення безпекових умов – це найголовніші завдання, які вирішуватимуться впродовж найближчого часу. Паралельно з цим вирішуємо низку проблем з удосконалення систем подачі інформації в дистанційному режимі. Застосування нових педагогічних прийомів, методичних розробок вимагає термінових впроваджень. Як кажуть, осінь не за горами.
– Як, з вашої точки зору, зберегти в нинішніх умовах науково-педагогічні школи університету, наукову спадкоємність, науково-педагогічне наставництво?
– Ми говоримо про неформальну інституціоналізацію науки, яка орієнтована на постійне навчання, самоосвіту і самопізнання. Вона допомагає академічній спільноті самостійно організовувати себе та ефективно працювати навіть у складних умовах.
Наявність різних форм і способів передачі знань, накопичених попередніми поколіннями вчених, а також сучасних світоглядних орієнтирів і соціальних норм, дозволяє науковим школам ефективно функціонувати і передавати досвід наступним поколінням. Для нашого університету це дуже важливо, адже ми прагнемо, щоби традиції наставництва та наукового розвитку продовжувалися і залишалися життєздатними.
Наша команда завжди підтримує наукові школи, допомагаючи розвивати науково-педагогічне наставництво і формувати майбутню наукову еліту. Такі традиції закладалися нашими попередниками протягом усієї історії Київського політехнічного інституту. Збереження традицій, нагадаю, було закладено в програму ректора, відображено це і в Стратегії нашого університету, і ми дбаємо про їхнє продовження. Вірю, що наявні наукові школи та нові прогресивні спільноти будуть розвиватися й надалі завдяки всебічній підтримці академічного колективу та студентства.
Хочу поділитися цікавою думкою колег із споріднених закладів освіти, почутою під час їхнього нещодавнього візиту: вони відзначили, що, роблячи перші кроки у наших навчальних корпусах і знайомлячись із роботою інститутів, факультетів і кафедр, відчули особливу атмосферу – своєрідне "ДНК КПІ", яке проявляється у традиціях, цінностях, наукових напрямах і культурі університету, що формувалась впродовж усієї 128-річної історії політеху. Цей метафоричний вираз описує унікальну сукупність цінностей, традицій, наукових напрямів та культури нашої Alma mater і дозволяє зрозуміти, що наукові школи нашого закладу – це не лише знання, а й система цінностей, наставництва та взаємодії між викладачами і студентами. А ще – інноваційність і командна робота.
Досвід засвідчує, що роль наукових шкіл у майбутньому залежатиме від того, наскільки активно працюють наукові колективи, студенти, аспіранти, а також від співпраці з бізнес-партнерами.
Залучення молодих дослідників до міжнародних інноваційних проєктів – ще одна з головних гарантій того, що наші наукові школи не лише збережуться, а й будуть розвиватися, готуючи наступні покоління висококваліфікованих науковців і педагогів навіть у складних сучасних умовах.
– Тетяно Миколаївно, ви є не лише представницею вищого керівництва університету, але й дослідницею та педагогом. Чи вдається вам поєднувати адміністративну діяльність з науковою роботою?
– Багато років працюю у науково-педагогічній сфері. Але, зізнаюся, поєднувати адміністративні функції з викладацькою та науковою діяльністю доволі складно. Зрозумійте, виконання адміністративних обов'язків в основний робочий час і додаткова викладацька діяльність вимагають надзвичайних зусиль. Нині, продовжуючи за сумісництвом працювати доценткою на рідній кафедрі акустичних та мультимедійних електронних систем ФЕЛ, викладаю курс "Фізична акустика" у тандемі зі своїм науковим наставником, деканом факультету електроніки Сергієм Найдою. Повторюся: мені пощастило співпрацювати із Сергієм Анатолійовичем і я дуже ціную його багаторічну підтримку та наставництво.
– У квітні наступного року наша газета святкуватиме своє 100-річчя. Якими будуть ваші побажання колективу "Київського політехніка" та його читачам?
– Впевнена, що наш "Київський політехнік" функціонуватиме і надалі. Бажаю колективу газети творчих успіхів і після 100-літнього ювілею. Ваші колеги пишуть історію Київського політехнічного. Це унікальна робота, дякую за неї!
– Бажаю і вам здійснення творчих і життєвих планів! Весняного тепла, літнього затишку. Нехай орхідеї милують ваш погляд протягом довгих років!