Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка з нагоди 120-річчя Київського міського об'єднання товариства "Просвіта" (1906 – 2026) та 25-річчя роботи на чолі "Просвіти" КПІ відзначило Юрія Івановича Якименка своєю почесною нагородою "Орден Нестора Літописця".
"КП" щиро вітає Юрія Івановича з цією нагородою й публікує розповідь однієї з очільниць "Просвіти" КПІ та голів Київського міського об'єднання "Просвіта" Ольги Пугач про більш як 100 років "Просвіти" КПІ та сьогодення цієї впливової громадської організації.
На фото: почесна нагорода "Орден Нестора Літописця" Юрія ЯкименкаПочнемо зі згадки, що у 1989 р. в актовій залі Київського політехнічного інституту за часи ректора Петра Таланчука відбулася подія всеукраїнського масштабу, яка увійшла в історію як "три дні у вересні" – Установчий з'їзд Народного Руху України за перебудову. Головою Руху було тоді обрано поета Івана Драча. У лютому того ж року в Києві було створене Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, скорочено – ТУМ, яке очолив поет Дмитро Павличко (у 1991 р. ТУМ було реорганізовано у Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, головою обрали поета Павла Мовчана). І у тому ж таки 1989 р. з ініціативи Дмитра Павличка та за його безпосередньої участі в нас у КПІ відбулися збори, на яких ми, викладачі і співробітники інституту, створили осередок ТУМу (пізніше – "Просвіти"), головою якого було обрано завідувача кафедри іноземних мов Юрія Гнаткевича, у майбутньому – депутата ВРУ кількох скликань. Згодом студенти також створили осередок "Молодої Просвіти" КПІ. До слова, саме з "Молодої Просвіти" увійшов у громадську діяльність і журналістику добре відомий нині письменник і краєзнавець Євген Букет, який вчився на фізматі КПІ, пізніше в КДУ. Проте про діяльність самого товариства молодих просвітян варто розповісти окремо.
У 2001 р. в КПІ осередки "Просвіти" були вже на 19 факультетах університету, а очільником просвітян від 2001 р. вже 25 років є Юрій Іванович Якименко. Можемо пишатися, що серед просвітян Києва є така шанована людина, як Юрій Іванович – видатний вчений в галузі електроніки, педагог, багаторічний перший проректор інституту, доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, який має також і міжнародні відзнаки.
Отже, просвітянська громада інституту має хорошу нагоду привітати Юрія Івановича з цією ювілейною датою!
Звичайно, нам є за що подякувати нашому Голові. Адже КПІ із закладу вищої освіти, у якому ще років сорок тому було заборонено викладати українською, нині став беззаперечно україномовним, і це є важливим та корисним як для студентів, так і для держави.
Саме з Юрієм Якименком просвітяни Києва у 2006 році відзначали сторіччя Київської "Просвіти". Урочистості проходили в Залі засідань Вченої ради КПІ.
Згадаємо просвітянські події в КПІ 2001 року. "Просвіта" мала обирати нового Голову, бо "нашого" забрали на Київ (обрали на зборах київських просвітян). Була кандидатура від активу – представник ФІОТ. Мотивація така: на ФІОТі осередок за кількістю просвітян був з найчисленніших після фізмату. От ми і запропонували професору Сергію Гриші з ФІОТу нас очолити. Сергій Миколайович поставився до пропозиції уважно, подумав і сказав, що діло це настільки важливе для КПІ, студентів і держави, що варто міняти калібр кандидатури і запропонувати саме першому проректорові КПІ обдумати пропозицію покерувати просвітянами. Зібрали актив, долучилося також і кілька професорів. Записалися, як належить, на прийом до першого проректора. Про суть справи не повідомляли. Але після нетривалої розмови і виступів активу, наші збори пунктом першим прийняли Юрія Івановича Якименка до "Просвіти", а Головою обрали вже пунктом другим. Юрій Іванович людина ввічлива, не відмовив. І ніхто не заперечить, що ми не помилилися у виборі. Щиро вітаємо Юрія Івановича! Бажаємо творчої наснаги та нових наукових досягнень! З такою Просвітою переможемо!
Скористаємося нагодою і скажемо кілька слів про діяльність "Просвіти" в КПІ упродовж багатьох років, адже саме цього року Київська "Просвіта" відзначатиме своє 120-річчя.
Місія "Просвіти" державотворча. Утвердження української мови як офіційної в усіх сферах громадського життя – справа державна в ім'я її народу. Є мова – є народ і можлива Держава народу. "Мова – народ" – саме так назвав свою книжку вчитель Олекса Тихий (1927-1984) з Дружківки (Донеччина), який здобув освіту на філософському факультеті МДУ ім. Ломоносова і закінчив своє земне життя у тюремній лікарні в Пермі (перепоховання О. Тихого, а також В. Стуса та Ю. Литвина відбулося у 1989 р. на Байковому цвинтарі міста Києва).
Саме в 1989 році просвітяни КПІ – викладачі перейшли на українську мову викладання, тож парткоми і деканати кволо заворушилися, бо КПІ – це, мовляв, для студентів усього Союзу і не лише, тому і навчання має бути російською, а українська – скільки завгодно на перервах. От таке лукавство. Саме це формулювання я почула від декана факультету, на якому читала лекції: "Я ж такий же українець, як і Ви, але в КПІ…". Проте ми, просвітяни, не планували відступу. Особисто я отримала підтримку від мого студента з Грузії, який зайшов у справах до кабінету декана саме у момент, коли зі мною проводилася виховна робота. Він привітався українською, а декан посміхнувся. Парткоми і деканати підкорилися українізації, попустило. Бо це – Україна.
Взагалі "українізацією" КПІ ми маємо завдячувати як адміністрації інституту всіх рівнів, професурі та викладачам, так і студентам, у тому числі й з "Молодої Просвіти". Адже студентів це торкалося безпосередньо. Оскільки більшість з них була не з Києва, то на уроках математики в школі вони вчили, скажімо, про дотичну, а тут з якогось дива – "касательная"! Мова наукова, технічна не є побутовою, тому математичні та інші терміни російською значно утруднюють сприйняття і без того непростого змісту лекцій. Саме тому студенти охоче проводили в ті часи мовні моніторинги на десятках факультетів, поширювали Звернення до викладачів і Вченої ради інституту щодо мови викладання тощо.
З адміністрацією нам і справді пощастило, і вже 1999 року за наказом ректора М. Згуровського в НТУУ "КПІ" навчальний процес повністю переходить на українську мову. У бібліотеці та навчальних кабінетах з'являються україномовні посібники, термінологічні та інші словники. Серед перекладачів, упорядників і авторів – у тому числі й просвітяни. На кафедрі фізики, наприклад, було перекладено більше тисячі сторінок методичної літератури для студентів. Такою була наша відповідь на закиди деяких колег, що в українській мові відсутня потрібна термінологія. Думаю, наша праця стала в пригоді й колегам з інших кафедр. Такими були етапи і темпи переходу на українську.
У 2004 р. на традиційних зборах викладачів перед початком нового навчального року ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка нагородила ректора КПІ Михайла Згуровського медаллю "Будівничий України". Вручав нагороду Андрій Мелащенко, студент ФІОТ і член правління київської громадської організації "Молода Просвіта" в КПІ. Андрій – нащадок Миколи Артемійовича Терещенка, українського підприємця, громадського діяча і благодійника, відомого меценатством на освітянській ниві. Будівництво КПІ, який був заснований у Києві 1898 року, було забезпечено добровільними пожертвами у тому числі і приватних осіб. Найбільший з внесків був від родини Миколи Терещенка з синами – 150 000 крб. Свої будували для своїх. У КПІ завжди навчалася також і молодь з багатьох країн світу, але думаю, що скарг на мову викладання поки не надходило.
На фото: Ю.І. Якименко виступає на урочистостях з нагоди 100-річчя Київської Просвіти, 2006 р.Також у 2004 р. КПІ долучився до Помаранчевої революції. Пригадую, як мені зателефонували студенти і повідомили, що хочуть піти на Майдан і спитають дозволу у Володимира Ілліча Шеховцова (В.І. Шеховцов, професор, начальник навчально-методичного управління КПІ, науковець, винахідник, автор багатьох підручників. Із Запоріжжя – це Україна). Я студентам порадила не питати дозволу, а просто повідомити, що йдуть на Майдан. Нащо питати? За якийсь час телефонують і у захваті повідомляють: "Шеховцов з нами!". Так, Володимир Ілліч був другом студентів. Вони звикли, що з ним можна порадитися з різноманітних питань метушливого студентського життя-буття, і вони раділи, що він з ними.
Саме так, зусиллями і студентів, і адміністрації, і викладачів у КПІ поставав, формувався новий порядок, відповідний духу доби.
Цікаво, які у ті часи були стосунки з мовою у сусідів, наприклад в КДУ ім. Тараса Шевченка, з якого я прийшла в КПІ? Були вони гібридними, як тепер кажуть. Лекції там насправді читали тоді і російською, і українською (математика, квантова оптика тощо), й іноземною з перекладачем, хоча в університеті тоді також вчилися студенти і з союзних республік, і з різних країн світу. Заборони на читання українською не було. А в КПІ ж була. Казав мені про це трохи старший за мене колега – доцент Павло Юрачківський, чоловік онуки Івана Франка Зіновії Тарасівни.
Та не все, як кажуть, так однозначно. На жаль, саме в КДУ я почула колись від доцента з українським прізвищем, який родом був зі славного міста Боярка з-під Києва, провокативне твердження, що "в Киеве на украинском говорят только дети писателей и дети дворников"! Такою була його реакція на мою мову. Не коментувала, утрималася, бо ж студент приходить на іспит з метою отримати хорошу оцінку. Тоді ж таки доводилося чути від своїх однокурсників-киян: "Этой девочке можна простить даже её украинский". Дарма, що я й сама ж була з Києва. Тобто, декого це напружувало. Це Київ 1963 року...
На фото: Осередок Молодої Просвіти КПІ. У центрі Ольга Пугач…"Просвіта" як громадська організація народилася і постала у Львові в 1868 р. У Києві створення "Просвіти" (1906 р.) – заслуга письменника і укладача чотиритомного "Словаря української мови" (1907 р.) Бориса Грінченка. Він же і був першим Головою київської організації. Попри значні успіхи в освітянській сфері, її діяльність була офіційно припинена у 1910 році Київським губернським присутствієм.
Зауважимо, що чернігівці (Василь Чепурний) нагадують, що просвітянським по суті було й чернігівське "Товариство, кохаюче рідну мову", очолюване Леонідом Глібовим (1860 рік). Отже просвітяни в цілій Україні своє діло робили і цій діяльності вже багато років.
Повертаючись думками до Києва та КПІ, згадаємо, що за матеріалами монографії Ольги Малюти "Просвіти" і Українська Державність" (Київ, вид. "Просвіта", 2008 р.) не ми у 1989, за Союзу, були першими просвітянами в КПІ. Бо ще у 1906-1908 роках серед засновників "Просвіти" Бориса Грінченка були й студенти та науковці з Київської політехніки. Найвідоміші з них – Іван Андріанович Фещенко-Чопівський – інженер-металург, д.чл. НТШ (з 1926 р.), громадський, державний діяч (загинув у таборі смертників селища Абезь Комі АРСР); Євген Іванович Касяненко – авіаконструктор, громадський і державний діяч, журналіст, видавець, головний редактор газети "Вісті ВУЦВК" і один з головних редакторів журналу "Всесвіт" (у 1937 заарештований і розстріляний) та інші. Проте, тема наших перших просвітян настільки цікава, що заслуговує на те, щоби про них та їхні тернисті шляхи написати окремо. Просвітянство – не боротьба. Просвітянство – служіння, часто жертовне, в ім'я України, її народу, її мови.