Наша газета вже писала про те, як відзначали цьогорічний Всесвітній тиждень космосу в Державному політехнічному музеї ім. Бориса Патона. Серед заходів програми була й лекція, присвячена пам'яті уродженця України, космонавта Георгія Добровольського – піонера тривалих пілотованих космічних польотів і командира екіпажу космічного корабля "Союз-11".
Лекцію слухачі сприйняли з великим зацікавленням. Тож "Київський політехнік" також вирішив предстаити читачам розповідь про обставини життя, шлях у космос, трагічну загибель і досягнення нашого земляка.
Існують імена, що не просто вкарбовуються в історію, а стають її живою легендою, пульсуючим серцем епохи. До них належить ім'я космонавта Георгія Тимофійовича Добровольського (1928-1971).
Льотчик-космонавт українського походження – один із перших підкорювачів космосу, космонавт №24 в колишньому СРСР і №52 у світі. Він був не просто професіоналом, а справжнім героєм космосу, чиє життя, коротке, але неймовірно яскраве, стало символом незламної волі до пізнання, відваги та безмежної вірності мрії. Його трагічна загибель під час повернення на Землю космічного корабля "Союз-11" сколихнула світ, нагадавши про високу ціну, яку часом доводиться платити за кожну перемогу людського генія над простором.
Георгій Добровольський народився 1 червня 1928 р. в Одесі – місті, що дихало морем, сонцем і романтикою. Батько – Тимофій Трохимович Добровольський, був військовослужбовцем, мати – Марія Олексіївна Добровольська (у дівоцтві Каменчук) працювала продавчинею в артилерійському училищі. Сім'я жила в історичному районі Ближні Млини. Батьки невдовзі розлучилися, й виховуванням Жори здебільшого займалась мати.
Дитинство майбутнього космонавта припало на буремні роки війни з нацистами та повоєнної відбудови. До початку війни Жора закінчив лише шість класів одеської середньої школи №99. На той час йому виповнилось 13 років, та це не завадило хлопцю брати участь в обороні Одеси від німецьких і румунських військ. Він допомагав рити окопи, гасив запалювальні бомби. Події, що відбувалися тоді, загартували його характер, зробили його стійким та цілеспрямованим. Після визволення Одеси 10 квітня 1944 р. Жора склав іспити одразу за 7-й і 8-й класи та вступив до 9-го класу школи № 58.
Його мрією було підкорення неба. Він годинами міг спостерігати за польотами літаків, захопився авіамоделюванням. А ще Георгія, як і більшість одеських хлопчаків, вабило море, він навіть у 1944 р. подав документи на вступ до морехідної школи. Проте дізнавшись від товариша про Одеську авіаційну спецшколу, вирішив здійснити свою мрію про крила, які піднесуть його вище хмар.
Фахове навчання, що розпочалося в Одеській спеціалізованій школі Військово-повітряних сил, продовжилося в Чугуївському військовому авіаційному училищі льотчиків, яке Георгій закінчив 1950 року за спеціалізацією "льотчик-винищувач". Це були перші кроки на його шляху до зірок. Кожен виконаний політ, кожен маневр на літаку, кожна година, проведена в небі, були справжнім джерелом натхнення до нових досягнень. Він був надзвичайно здібним курсантом, особливо гарно навчався в точних науках, що забезпечило міцний фундамент у професії.
9 листопада 1950 р. розпочалася його військова служба: льотчик, старший льотчик, штурман-заступник командира ескадрильї, командир ланки. При цьому Георгій Тимофійович заочно опановував знання та підвищував льотну кваліфікацію у Військово-повітряній академії (нині ім. Ю.О. Гагаріна), яку закінчив 7 липня 1961 р. за спеціальністю "Командно-штабна робота ВПС". З 12 жовтня 1961 р. обійняв посаду начальника політвідділу 43-го окремого АПВБ 30-ї ВА Прибалтійського військового округу.
Підкорюючи небо, він ніколи не забував про рідну Україну. У відпустку завжди приїжджав в Одесу до матері та відвідував родину батька. У 1959 р. Георгій Тимофійович одружився з Людмилою Тимофіївною Добровольською (1938-1986, у дівоцтві Стебльова). У подружжя народились дві доньки: Марина (1960 р.н.) та Наталя (1967 р.н.).
Георгій Добровольський освоїв різноманітні типи літаків (УТ-2, Як-11, Ла-9, P-39, МіГ-15біс), став майстром повітряних маневрів, його відточена майстерність і бездоганна дисципліна стали серед колег легендарними. У березні 1962 р. Георгій Добровольський був визнаний одним з кращих командирів авіаланки, а за роки служби у винищувальній авіації досяг звання підполковника.
Тож не випадково, що коли людство почало робити перші кроки у космос, для Георгія Добровольського відкрилися двері до незвіданого – його прийняли до загону космонавтів (група ВПС №2). Це сталося у січні 1963 р. після ретельного відбору, численних тестів і медичних перевірок. На момент його зарахування до загону космонавтів мав загальний наліт понад 330 годин і, до того ж, понад 100 стрибків з парашутом.
Зі спогадів Георгія Тимофійовича щодо пропозиції стати космонавтом: "Я навіть у відповідь нічого не міг сказати, настільки був щасливий".
Це був новий життєвий етап – сходження до зірок. Майже вісім років поспіль готувався Георгій Тимофійович до свого першого польоту в космос. Підготовка була виснажливою: години, проведені в центрифугах, гідролабораторіях, симуляторах, на заняттях з вивчення систем життєзабезпечення, космічної навігації, медичних основ невагомості. Вони загартовувалм його витривалість і допомагали опановувати премудрості космічної науки.
Незабутні враження залишились у Добровольського від зустрічі з новим командиром, першим космонавтом Землі Юрієм Гагаріним – вразили, передусім, його людяність і доброзичливість. Сам Георгій Тимофійович мав чудові людські якості та схильність до творчості. Він добре грав на гітарі, завжди був душею компанії. Це допомагало знімати напругу після виснажливих тренувань. А ще його товариші згадували, що Добровольський завжди носив із собою талісман – маленьку фігурку літака, що символізувало його незмінну мрію про польоти.
24 грудня 1964 р. Добровольський отримав звання "Інструктора парашутно-десантної підготовки". На той час у його активі було вже 111 стрибків з парашутом. А 13 січня 1965 р. після іспитів із загальнокосмічної підготовки одержав кваліфікацію "Космонавт ВПС".
Водночас, Георгій Добровольський не припиняв удосконалювати професійні льотні якості: у лютому 1965 р. вивчав конструкцію літака МіГ-21 в 4-му Центрі бойового застосування в Липецьку, літав на МіГ-21У, МіГ-15УТІ, Ту-104, Іл-14 з інструктором. У наступні роки працював за космічними програмами "Стиковка" та "Контакт", результатом яких мала стати висадка радянських космонавтів на Місяць. У 1967-1968 рр. у складі групи проходив підготовку за програмою "Алмаз", яку очолював генеральний конструктор Володимир Челомей (до речі, вихованець КПІ – прим. ред.). Згідно з цією програмою передбачалося створити пілотовану військову орбітальну станцію (ОС) для детального фотографування поверхні Землі та радіоелектронної розвідки.
У 1971 році Георгій Тимофійович розпочав підготовку за програмою польоту на першу дослідну орбітальну станцію "Салют-1", призначену для довготривалих пілотованих польотів. Ця станція стала віхою в освоєнні людиною космічного простору: вона могла змінювати своє положення в просторі та підтримувати життя екіпажу. Її вивела на орбіту ракета-носій "Протон-К" 19 квітня 1971 року, а завершила станція свою роботу 11 жовтня 1971 року, пробувши на орбіті 175 діб. Зі станцією пов'язані польоти КК "Союз-10" та "Союз-11".
Екіпажу "Союз-10", що прибув до ОС "Салют-1", через технічну несправність стикувального вузла перейти на борт станції не вдалося, тому космонавти були змушені передчасно повернутися на Землю.
Отож цю місію мали виконати члени екіпажу наступного корабля "Союз-11". До основного складу екіпажу входили Олексій Леонов, Петро Колодін і Валерій Кубасов, але через проблеми зі здоров'ям Кубасова весь екіпаж зі старту було знято. Тож політ було доручено виконати дублюючому екіпажу у складі командира корабля Георгія Добровольського, бортінженера Владислава Волкова та інженера-дослідника Віктора Пацаєва.
В інтерв'ю перед стартом Георгій Тимофійович казав: "Я боявся тільки одного: щоб не розділили екіпаж. До кожної людини, якою б унікальною вона не була, треба час на "притирання". Зараз у нас так: один поворухнув рукою, а я, не дивлячись, вже уявляю, що він робить. Я задав йому час – і абсолютно впевнений, що він увімкне потрібну клавішу, – не замислююся, не перевіряю".
Історичний день настав 6 червня 1971 р. Екіпаж мав позивний "Янтар", їхнім завданням було не просто досягти орбіти та здійснити перше в історії стикування з ОС "Салют-1", а ще й перейти на станцію та провести на її борту комплексні науково-технічні дослідження. То був крок у незвідане, що відкривало нові горизонти в освоєнні космосу.
Політ був сповнений несподіванок. Лише після двох корекцій орбіти "Союз-11" зблизився зі станцією на відстань 7 км і, врешті-решт, пристикувався до "Салюту". Стягування космічних апаратів та перевірка герметичності стику зайняли чотири години. На цей раз все пройшло ідеально. Висота польоту станції на той момент становила 212-249 км, період обертання навколо Землі – 88,2 хв. Загальна маса станції після стикування досягла 25600 кг; на борту було розміщено 1300 окремих приладів та агрегатів.
Після успішного стикування з космічною станцією космонавти, відкривши перехідний люк, відчули запах гару. З'ясувалося, що з ладу вийшли вентилятори у науковому відсіку. На десятий день польоту на станції знову з'явилося задимлення, екіпаж доповів про це Центру управління польотами й екстремальну ситуацію вдалося подолати. Було встановлено, що через коротке замикання зайнявся пульт керування науковою апаратурою. За рекомендаціями із Землі його знеструмили та перейшли на другий енергоконтур. Пожежу було ліквідовано, увімкнено фільтри очищення повітря, і робота на орбіті продовжувалась.
Станція перетворилася на справжню наукову лабораторію над нашою планетою. Космонавти проводили унікальні експерименти в галузі астрофізики, вивчали вплив невагомості на людський організм та живі організми, фотографували Землю, спостерігали за її атмосферою, тестували нові системи та обладнання, що мало забезпечити майбутнім космічним експедиціям успішну роботу. Отримані результати мали велике значення для цілої низки наук – метеорології, геології, географії, океанології. Ця робота була кроком у майбутнє, демонстрацією того, що людина здатна жити та працювати в космосі. В результаті завдання польоту було виконано. Політ екіпажу тривав 23 доби 18 годин 21 хвилину 43 секунди. Це був абсолютний рекорд терміну перебування людини в космосі, який тримався до 20 червня 1973 р., коли американці здійснили тривалішу місію на ОС "Скайлеб" (перша космічна станція США).
Георгій Добровольський як командир виявив виняткові лідерські якості: вміння згуртувати екіпаж для виконання поставлених завдань, підтримувати моральний дух та ефективно вирішувати найскладніші завдання.
30 червня 1971 р. екіпаж "Союз-11" розпочав підготовку до повернення додому. Земля вже чекала своїх героїв, традиційно готуючи їм тріумфальну зустріч. Та наприкінці польоту сталася жахлива, непоправна трагедія…
Під час посадки через несправність вентиляційного клапана на висоті приблизно 150-160 км спускний апарат розгерметизувався. Тиск у кабіні миттєво впав, і усі троє космонавтів загинули від декомпресії. Адже задля економії місця та ваги на КК "Союз" скафандри для космонавтів не використовувалися, що надавало змогу формувати екіпажі з 3-х осіб, і це виявилося фатальним. Дані бортового самописця показали, що серця космонавтів перестали битися приблизно за 40 секунд після падіння тиску.
Світ був шокований. Це була наймасштабніша катастрофа в тодішній історії пілотованої космонавтики. Офіційно вважається, що до цього в космічному польоті загинула тільки одна людина – Володимир Комаров у 1967 р. Гірка втрата нагадала про безмежну відвагу тих, хто йдуть назустріч ризику заради знань та прогресу.
Загибель екіпажу "Союзу-11" призвела до того, що в СРСР на 27 місяців було призупинено усі пілотовані польоти, а конструкція корабля зазнала удосконалення. Було змінено компонування панелі управління, щоби члени екіпажу, не встаючи з місця, могли дотягнутися до всіх найважливіших кнопок і важелів. Також було ухвалене рішення, що під час зльоту й повернення на Землю космонавти обов'язково мусять бути в скафандрах. Через це чисельність екіпажів "Союзів" довелося зменшити до двох осіб. Польоти кораблів із трьома космонавтами на борту знову розпочалися лише у 1980 р. на КК "Союз-Т".
Попри трагедію, місія "Салюту-1" була визнана успішною. Вона дозволила відпрацювати ключові технології для створення постійних пілотованих форпостів на орбіті. Пізніше це привело до створення орбітальних станцій "Салют-4", "Салют-6", "Салют-7" і багатомодульної ОС "Мир", яка стала першою постійно населеною станцією. Нагадаємо, що й нині Міжнародна космічна станція (МКС) продовжує забезпечувати постійне перебування людей на космічній орбіті.
Усім трьом членам екіпажу посмертно було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. На честь Георгія Добровольського названо вулиці в багатьох містах колишнього Союзу. Його іменем названо кратер на Місяці та астероїд 1789, відкритий у 1966 р. Він був одним із увічнених у скульптурній композиції "Загиблий астронавт" (Fallen Astronaut), встановленій у 1971 р. на Місяці командою "Аполлон-15". Її створено на честь 8 американських та 6 радянських астронавтів. Неподалік селища Шалгінськ у степу на місці приземлення КК "Союз-11" встановлено пам'ятник.
…У своєму останньому інтерв'ю з космосу Георгій Тимофійович жартома зазначив: "Одеса нас не забуде!" І справді, одесити свято шанують пам'ять про свого земляка. 22 червня 1971 р. йому було присвоєно звання Почесного громадянина міста, у 1979 р. встановлено пам'ятник (скульптор – І.Д. Бродський), меморіальні дошки встановлено на будинках, де він народився, де розташовувалася спецшкола ВПС (нині – середня школа № 10 імені Г.Т. Добровольського та Г.С. Шоніна з поглибленим вивченням французької мови). Документальні фільми: "Круті дороги космосу" (Центрнаукфільм, 1970), "Добровольський, Волков, Пацаєв. Повернутись і померти" (Таємниці століття, 2006), "Загибель "Союзу"" (2008) зберігають матеріали про його життя та звершення...
Зоряний шлях українського космонавта назавжди залишиться прикладом мужності, самовідданості та вічної жаги до зірок.