Вчений і дослідник у сфері теорії літератури та воєнних конфліктів, автор багатьох книжок доктор Нейтен Грінфілд живе і працює в Канаді. Другий рік поспіль він є волонтером кафедри соціології ФСП і регулярно виступає з лекціями для студентів, головно магістрантів і аспірантів. Про його академічні інтереси, "відкриття" України і досвід спілкування з українськими колегами та студентами з ним говорив професор кафедри соціології ФСП Павло Федорченко-Кутуєв.
📰
– Розкажіть про свою освіту та академічні інтереси. Як вам вдається поєднувати теорію літератури, соціологію та історію військових конфліктів?
– Мою дисертацію доктора філософії (Університет Макгілла, Монреаль, Канада) було присвячено американській літературі 19 століття. Стосувалася вона афроамериканського письменника Чарльза В. Чеснатта. Я показав, як його оповідання та романи критикували расистські упередження його і, на жаль, нашого часу.
Моя магістерська робота (теж з Університету Макгілла) була у сфері теорії літератури, зокрема філософії історії в працях Георга Лукача. Для критики Лукача я використав роботи Вальтера Беньяміна.
По суті, мене завжди цікавив перетин літератури та історії/соціології. Крім того, я з давніх часів цікавився військовою історією і з 2004 року навіть написав сім книжок з військової історії.
Хоча великий відсоток військової історії – це "факти на місці", значна частина грунтується на історичних наративах (текстах промов, документах, новинах та інтерв'ю), щоб визначити, як реальні персонажі – тобто солдати, матроси чи авіатори (і чоловіки, і жінки) – потрапили туди, де вони опинилися. Паперовий слід оперативних наказів, матеріально-технічного забезпечення, промислових постачань тощо формує базу даних, подібну до тієї, яку створюють роман чи серія сонетів, і ви можете поставити їм ті само запитання, що й літературній базі даних.
Напевно, це легше побачити, якщо згадати промови чи медійні продукти громадянського суспільства: згадайте хоча б риторичні нападки путіна на Україну та численні романи та відеоігри, які росія створила за роки до повномасштабного вторгнення. У той час, як українці чітко бачать, куди вони вели, пояснювати це жителям Заходу і, особливо, північноамериканцям, означає займатися літературною критикою, пропонувати поінформований тверезий погляд на війну, яку путін вів на Сході України перед повномасштабним вторгненням.
– Як і коли ви відкрили для себе Україну?
– Перш ніж почати писати про вищу освіту після повномасштабного вторгнення росії, я знав про Україну з університетських курсів з вивчення Східної Європи та радянської історії. Після занурення в реалії сьогоднішнього дня я відчув справжнє збентеження. Адже в дослідженнях про "Толстоєвських" згадки не було про колоніальне ставлення цих письменників до України. Багатовіковий імперський проєкт росії в Україні прирівнювали до руху крізь нібито порожній схід. Центральне географічне положення України також не отримувало того ступеню уваги, яке воно повинно було б мати: кордони Німеччини – так; Польща зникає з карти – так; повільний розпад Османської імперії – так. А важливість України, висловлюючись дитячою мовою, "не така велика".
– Який у вас досвід спілкування з українськими науковцями? Що ви для себе відкрили?
– Українські вчені приділяли мені свій час і досвід, по суті, проводячи для мене уроки з історії України. Знову і знову я дивувався тому, що українські вчені знають історію Америки та її суспільство краще, ніж більшість американців.
– Як склався ваш педагогічний досвід навчання студентів КПІ? Чи був він корисним?
– Це було дуже корисно. Студенти зацікавлені, захоплюючі та проникливі, особливо, якщо згадати, що вони живуть і навчаються в умовах воєнного часу.
– Чи маєте ви улюбленого соціолога?
– Так, це Вільям Едуард Беркхардт Дюбойс.
– Хто із соціологів, на вашу думку, продемонстрував найбільш релевантний нашому часу стиль мислення?
– Я маю сказати тут про Вальтера Беньяміна, хоча "чистим" соціологом він не був. Метод Беньяміна йти проти усталеної думки, ставити запитання – це для мене те, як має виглядати аналіз суспільства. Візьмемо, наприклад, його роздуми про торговельні аркади, побудовані в Парижі в ХІХ столітті, і про те, як вони перетворили торгівлю на театр, а кожного, хто пройшов крізь них, на акторів у драмі буржуазного шопінгу.
Його тези з філософії історії, насамперед та, яка стверджує, що "кожен документ цивілізації є також документом варварства", мають бути керівним принципом аналізу. Ось, наприклад, наші смартфони. Це неймовірні технічні пристрої, вершина науки та інженерії. Але при цьому рідкісноземельні елементи для їхнього виготовлення надходять переважно з шахт в Африці, де шахтарі працюють у надзвичайно поганих умовах. Щоби ми могли мати сенсорні екрани та ділитися фотографіями котів і сніданків, багато хто з цих робітників отруюється і помирає.
– Який ваш улюблений літературний твір?
– "Мобі Дік" Германа Мелвілла.
– Що б ви порадили американцям і канадцям, щоб краще зрозуміти відносини з Україною?
– Вивчати історію України. Вони можуть почати з Голодомору, тому що з північноамериканської точки зору саме цей трагічний період найбільш наочно демонструє намір росії знищити Україну та українців і, до того ж, вільний від трампівських нісенітниць.
– Що порадите українським студентам?
– Моя порада проста: продовжуйте вчитися!