На початку жовтня я отримала лист від свого колишнього студента групи АМ-11 Олега Горохов'янка (випуск бакалавртау 2025 р.), який нині навчається за кордоном. Він дякував за науку й поділився цікавим спостереженням: українська вища освіта цілком витримує порівняння із закордонною. А от відчутну різницю він помітив у мотивації студентів та усвідомленні тих можливостей, що їх дає університет. Цей лист змусив мене замислитися над тим, як саме ми готуємо управлінців для публічного сектору, і нагадав одну особливу студентську історію.
Ще на другому курсі цей студент разом із командою "Білі комірці" розробив проєкт про репатріацію українців – повернення наших співвітчизників із-за кордону. Тоді в професійному середовищі ця тема ще не мала такого широкого обговорення, як сьогодні. Проте другокурсники вже намагалися прорахувати, які умови спонукатимуть людей повернутися і яких управлінських рішень це вимагатиме від держави.
Звісно, проєкт мав певні недоліки, а деякі пропозиції потребували глибшого обґрунтування. Проте в ньому було головне – щира увага до людських доль і готовність братися за складні суспільні проблеми. Для майбутнього управлінця саме з цього й починається професійна відповідальність: помітити потребу, дослідити її та запропонувати рішення, наслідки якого потім доведеться пояснювати суспільству.
У викладанні я завжди намагаюся створювати простір для такої практики. Студентам важливо навчитися ставити правильні запитання, перевіряти припущення, обґрунтовувати ідеї та зважати на реальні обмеження. Моє завдання як викладача – підтримати їхню ініціативу, але водночас навчити грати за правилами ринку: вимагати чітких аргументів і цифр. Саме так крок за кроком формується самостійне управлінське мислення.
Свою роботу "Білі комірці" презентували на публічному заході за участю представників Національного агентства України з питань державної служби (НАДС) та інших інституцій. Це був крутий досвід для студентів – представити власну позицію професійній аудиторії, почути гострі запитання й побачити, які аспекти їхнього задуму потребують доопрацювання.
З особливою вдячністю згадую голову НАДС Наталію Алюшину, яка завжди знаходила час для участі в наших студентських заходах. Вона чудово розуміла: майбутнє державної служби формується саме зараз – у цих молодих людях, їхніх пошуках і перших, нехай ще несміливих, рішеннях. Така увага з боку топпосадовців допомагає студентам відчути цінність обраного фаху.
Згодом я не раз упізнавала схожі студентські ідеї в реальних нормативних актах та ініціативах щодо повернення українців. Це ще раз доводить, як важливо розвивати у майбутніх лідерів здатність діяти на випередження. Публічний сектор сьогодні потребує людей, які вміють працювати в умовах невизначеності, оцінювати ризики та мислити стратегічно.
Проєктне навчання – найкращий спосіб поєднати теорію з реальним життям. Працюючи над живою проблемою, студенти розбираються в повноваженнях органів влади, аналізують потреби різних груп населення, шукають ресурси та визначають KPI. А ще – вчаться працювати в команді, домовлятися й конструктивно реагувати на критику.
Лист від випускника став для мене теплим підтвердженням того, що ми рухаємося у правильному напрямі. Результати викладацької праці часто стають помітними лише з часом – у дорослих професійних рішеннях випускників та їхній упевненості в собі.
Якісна підготовка управлінців неможлива в ізоляції. Вона потребує постійного діалогу між університетами, органами влади та практиками. Студентам потрібні реальні кейси, уважні ментори й можливість бути почутими. Адже саме в академічних аудиторіях закладається ставлення майбутнього управлінця до людей, держави та своєї професії.