П`ятий рік поспіль схиблений північний сусід тероризує нашу країну. Українці самовіддано боронять свою землю, незалежність і власну ідентичність. Серед них і київські політехніки – студенти, викладачі, співробітники. На жаль, до скорботного списку тих, кого забрали безжальні жорна війни, додаються все нові прізвища. І величезна наша шана і повага ветеранам – тим, хто вистояв і повернувся до праці.
Нещодавно Григорія Лупаренка – ветерана війни, завідувача відділу експозиційної та виставкової роботи Державного політехнічного музею ім. Бориса Патона – вшановано Почесною відзнакою Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського за вагомий внесок у зміцнення української державності, мужність і самовідданість у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, а також сумлінне виконання професійного обов'язку.
У 2015-2016 рр. він захищав Україну в зоні АТО, з перших днів повномасштабного вторгнення знову став до лав Збройних Сил України: брав участь в обороні Київщини, боях за Бахмут, Вугледар та на інших напрямках, зазнавав поранень і контузій, відзначений державними та військовими нагородами. Після звільнення з лав ЗСУ повернувся до музею – місця своєї наукової та освітньої діяльності.
Історик. За фахом Григорій Володимирович – історик, деякий час працював у школі. Після отримання другої освіти за спеціальністю "Музейна справа і охорона пам'яток історії і культури" (диплом з відзнакою) навчався в аспірантурі Київської політехніки, працював молодшим науковим співробітником Державного політехнічного музею при КПІ.
У 2007 р. захистив дисертацію та отримав ступінь кандидата історичних наук за спеціальністю "Історія науки і техніки", був атестований на посаду старшого наукового співробітника та призначений завідувачем відділу ДПМ. Одночасно за сумісництвом обіймає посаду старшого викладача (з 2016 р. – доцента) кафедри історії України та музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв, де викладає дисципліни: "Паспортизація пам'яток історії та культури", "Науково-дослідна робота музеїв", "Найвідоміші музеї світу". Розробив авторський курс та викладав дисципліни "Музеєфікація та експертиза зброї", "Музеєфікація пам'яток науки і техніки", "Прикладне музеєзнавство".
Варто зауважити, що наукові інтереси дослідника стосуються саме музеєфікації технічних об'єктів та зброї, історії науки і техніки, біографії вітчизняних інженерів тощо. Він автор 115 наукових та науково-популярних робіт, 29 з яких опубліковано у фахових виданнях, визнаних ДАК МОН України. Він також написав дві монографії і є співавтором ще двох колективних монографій. У КПІ з його дослідженнями з історії техніки, напрацюваннями про розвиток і становлення тракторобудування, підготовку інженерів для сільського господарства, внесок військових конструкторів у розробку цивільної техніки тощо можна ознайомитися в збірниках наукових праць конференцій та електронній бібліотеці.
Військовий. Не секрет, що ветерани не надто говіркі, особливо ж про події лютого-березня 2022-го. А на долю Григорія Володимировича випали тоді чи не найзнаковіші для Києва бої – на лінії Мощун – Гута Межигірська. Вистояти проти відбірних десантних підрозділів ворога, коли неба не видно, пісок не встигає опасти на землю від численних розривів і знову здіймається в повітря від нових вибухів, сосни здригаються, плачуть живицею і зрізаним снарядами віттям прикривають сміливців. Це був не героїзм – відчайдушна несамовитість: не задкувати, не коритися, не зрадити своє.
Відбувся контузією. Потім були Плоске, Торецьк, Вугледар: участь в оборонних боях, штурмових діях, проведенні розвідки. І знову контузія. Затим робота з налагодження взаємодії підрозділів розвідки, піхоти та територіальної оборони; проведення технічної, тактичної та вогневої підготовки бійців безпосередньо на позиціях; робота у складі екіпажу аеророзвідки, у складі екіпажу FPV. Завдяки діям його та побратимів у ворога вибухало і палало. Безпілотні системи влучно відпрацьовували по визначених цілях. Противник втрачав техніку та особовий склад. Так і мало бути, адже на нашому боці правда і завзятість, а це завжди додає звитяги.
Та у війни свої замисли. У кінці квітня 2025 р., керуючи штурмовою групою, Г. Лупаренко отримав контузію (яку вже за ліком?) й осколкове поранення. Проте вже за два місяці він знову в лавах Сил оборони, тепер на Харківщині. Проводить заняття з новоприбулими військовослужбовцями з розвідувальної, вогневої, тактичної, технічної, інженерної підготовки. Бере участь у пошукових діях, контрдиверсійних заходах, логістичному забезпеченні підрозділу тощо. Закінчує службу головним сержантом розвідувальної роти, оператором РЕБ.
Просвітник. Науковець з повагою розповідає про підрозділ, у якому працює нині: "Державний політехнічний музей при КПІ ім. Ігоря Сікорського – єдиний в Україні заклад, де представлено історію становлення основних галузей вітчизняної техніки, внесок України в історію розвитку техніки у світі. Усі студенти КПІ обов'язково відвідують музей, де знайомляться з історією ВЗО. Також тут часто бувають школярі, студенти інших вишів, містяни та гості університету".
У музеї Григорія Володимировича заслужено цінують. "Він знаходить підхід до будь-якої аудиторії слухачів, розповідаючи такі складні теми, як історія стрілецької зброї, історія сухопутного та водного транспорту, історія вітчизняних двоколісних транспортних засобів. Дослідник глибоко вивчає та розкриває під час екскурсій теми внеску вітчизняних інженерів у розвиток техніки, внеску студентів та викладачів КПІ в розвиток техніки", – зазначають колеги.
А ще його дописи з історії техніки ми залюбки публікуємо в нашій газеті. Вони завжди глибокі, цікаві, науково вивірені. Тож завше виникає бажання читати продовження. Редакція "Київського політехніка" вітає Григорія Володимировича з відзнакою, щиро тішиться, як і його колеги, що він з нами, і сподівається побачити на сторінках газети його нові цікаві розвідки.
Григорію Лупаренку — завідувачу Науково-дослідного відділу з експозиційної та виставкової роботи Державного політехнічного музею ім. Бориса Патона, ветерану війни — присуджено почесну відзнаку Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського за вагомий внесок у зміцнення української державності, мужність і самовідданість у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, а також сумлінне виконання професійного обов’язку.
ℹ️ З 2015 року Григорій Лупаренко захищав Україну в зоні АТО, а з перших днів повномасштабного вторгнення знову став до лав Збройних Сил України. Як військовослужбовець розвідувальних підрозділів брав участь в обороні Київщини, боях за Бахмут, Вугледар та на інших напрямках, неодноразово зазнавав поранень і контузій. За мужність і службу відзначений державними та військовими нагородами.
🔺Після звільнення з лав ЗСУ 5 травня 2026 року повернувся до рідного музею та приступив до виконання обов’язків завідувача відділу Державного політехнічного музею.