Викладачі та співробітники КПІ

Одна з важливих складових будь-якої справи – кадровий потенціал. Київська політехніка налічує чимало співробітників, які в трудовій книжці мають лише один запис: прийнятий(а) на роботу в КПІ.

Кафедра приладів і систем орієнтації та навігації ПБФ не значиться серед найпрестижніших у НТУУ “КПІ”. Та саме з неї вийшли відомі нині вчені й викладачі – професори КПІ О.М. Безвесільна, В.В. Карачун, В.С. Дідковський, О.В. Збруцький, Л.М. Рижков, Г.Ф. Бублик, П.М.

В.І. Кривда, кандидат технічних наук, доцент – людина на ФММ відома та шанована. У січні він відсвяткував свій ювілей.

Естер Мусіївна – людина непростої долі в непростий час. Понад двадцять років (1944-1966) пов’язують її з Київською політехнікою.

Народилася Естер 14 лютого 1907 р. у смт Попельня Житомирської області. Батько займався торгівлею, мати вела домашнє господарство. Вона була високоосвіченою, доброю жінкою, діти багато читали. Під час буремних подій ХХ століття намагалися вберегти не лише домашній скарб, а й книги.

У будинку Бондаровських знаходили співчуття та допомогу нужденні. Діти перейняли ці цінності у своєї матері.

5 лютого на 67 році раптово пішов із життя професор кафедри металознавства та термічної обробки, д.т.н., заслужений викладач НТУУ “КПІ” Володимир Федорович Лоскутов.

Східні мудреці кажуть: “Якщо трапилась біда, спробуй оцінити ситуацію з позиції вічності...”.

Традиційно Національний технічний університет України “КПІ” вважається вищим навчальним закладом, у якому сконцентрована інтелектуальна еліта чоловічої статі – адже це кузня інженерних кадрів для всієї країни.

Захист дисертацій завжди неординарна подія в житті науковця і будь-якого навчального чи наукового закладу. Для здобувача – це вирішальний поступ у майбутнє, для його керівника – визнання наукової школи.

Нещодавно на першій сторінці “КП” було надруковано список переможців конкурсу в номінаціях “Викладач-дослідник – 2006” та “Молодий викладач-дослідник – 2006”. Сьогодні ми познайомимо читачів з одним з них – Аркадієм Маркусовичем Шахновським.

З роками людина набуває мудрості, накопичує здобутки та залишає по собі великі й малі справи. Григорій Петрович Демиденко завжди чесно й гідно виконував свою чоловічу роботу – захищав Батьківщину, оберігав мир і спокій, навчав цього молодих.