Відкритий та доброзичливий характер колишнього наукового співробітника кафедри "Електричні станції" тогочасного електроенергетичного факультету Київського політехнічного інституту (тепер – факультет електроенерготехніки та автоматики) Володимира Цепляєва, як відзначають його друзі та знайомі, дозволив йому стати шанованою людиною в 40-тисячній рідній Боярці, що у Фастівському районі на Київщині. Проте справа не лише у характері. Річ у тім, що його скульптурні роботи є знаними в Україні та за кордоном.
– Мою різьбу першими оцінили саме у КПІ, у Картинній галереї Центру культури і мистецтв, – розповідає Володимир Григорович кореспондентові "Київського політехніка". – Було приємно, що мої творчі амбіції щодо засвоєння самотужки секретів різьби по дереву були помічені тогочасною пресою, мистецтвознавцями. Думаю, що у зв'язку з цим періодом моєї творчості не варто забувати про заслуги доцента кафедри філософії КПІ Станіслава Костянтиновича Тимченка, який стояв біля джерел заснування Картинної галереї. Він ратував за впровадження роботи Центру, де можна було б здійснювати художнє та естетичне виховання студентів. Як справжній педагог розумів: майбутнім інженерам, науковцям, кругозір яких може бути обмежений лише професійними знаннями, потрібно духовне виховання. Ідею С.Тимченка у квітні 1992 року підтримав тогочасний ректор КПІ Михайло Згуровський. Від тих часів гуманізуюча місія, зокрема традиційних виставок "Таланти КПІ" у Картинній галереї, має неабияку роль у вихованні студентської молоді.
– Володимире Григоровичу, не маючи художньої освіти, ви все ж таки не полишали удосконалювати свій мистецький досвід у домашніх умовах. Тобто було тяжіння до мистецтва. Чому ж після закінчення десятирічки обрали саме технічний вищий навчальний заклад?
– Батьки не радили мені пов'язувати майбутнє професійне життя з мистецтвом. Оскільки я займався моделюванням різноманітної електротехнічної апаратури, вирішив обрати професію, що пов'язана з електроенергетикою, вступити до КПІ.
Отож перейняв він те мистецтво не від батька, як хтось міг би подумати. Володимир Григорович має природний талант, і досить було збігу сприятливих обставин, щоб він "засвітився". Але тут слід зробити екскурс у минуле.
Народився Володимир Цепляєв у мальовничому селі Лапаївка, що біля Львова. Коли хлопчику виповнилося чотири роки, родина переїхала у Боярку (тогочасний Києво-Святошинський район). Отже краса лісових масивів "переслідувала" його від самого дитинства. Тут закінчив школу, де ще з молодших класів полюбив малювати. Він і досі не відкладає пензля і олівця. Акварельні та графічні малюнки, що створив у молоді роки, зберігає і до сьогодні. Деякі з них демонструвалися на персональній виставці "Розмова з деревом тет-а-тет", присвяченій 70-літтю майстра та 50-річчю його діяльності як скульптора і художника, що проходила в листопаді п.р. у Боярському краєзнавчому музеї. Особиста статистика Володимира Григоровича свідчить, що він вже встиг зробити понад 2 тисячі творів. Багато робіт знаходяться у приватних вітчизняних та іноземних колекціях.
– Які яскраві моменти зі студентського життя ви пам'ятаєте?
– Під час літніх канікул встиг попрацювати у студентських будівельних загонах. Знадобилися мої сили під час будівництва тваринницької ферми у селі Мирівці, що під Кагарликом. Наступного року запросили до міжнародного студзагону. Але тепер як художника-оформлювача стінних газет. Члени редакційної колегії, як вважалося тоді, впливали на життя своїх колективів засобами слова. Стінні газети, як показала практика, прочитували студенти, які трудилися, приміром, на будівництві корпусу навчального закладу в тогочасній Чехословаччині. Отже, довелося у вільний від роботи на будівництві час попрацювати у пресі, – жартує мій співрозмовник.
– А як розпочиналася ваша трудова біографія?
– У далеких 1980-х мене, випускника електроенергетичного факультету, запросили працювати на рідній кафедрі як інженера-програміста. Займався проблемами автоматизації розрахунків режимів роботи енергосистем і, до того ж, проводив практичні та лабораторні заняття зі студентами.
А проте, мистецтво було завжди поруч із Володимиром Цепляєвим: він неодноразово виставляв свої твори на художніх експозиціях-конкурсах "Таланти КПІ" у Картинній галереї ЦКМ. Наша газета у матеріалах, присвячених цим виставкам, згадувала і про роботи скульптора-початківця В. Цепляєва: "Не залишили байдужими глядачів "Лісовик", "Старий", "Таке життя", "Реготун" – мініатюри-нецке Володимира Цепляєва, наукового співробітника кафедри електростанцій" ("Київський політехнік" №10 від 17 березня 1994 р.). Вирізання мініатюрних статуеток, що виконують роль брелока, засобу кріплення на поясі чи як окраса на кшталт застібки в японському одязі кімоно чи косоде, не просте ремесло. І хоча в Японії ці прикраси виготовляють із слонової кістки, деревини бамбука, самшиту, кипарисовика японського тощо, Володимир Григорович робив їх з твердих порід дерева вітчизняного. Йому до душі працювати з деревиною яблуні, груші, бузка, абрикоса тощо. Це сировина з власного саду, розташованого поруч з рідною оселею. Старе коріння, гілки – все йде у роботу скульптора. Майстер після шліфування виробу покриває твори лляною олією, додаючи кольорового грунту.
… Автор став свідком початку роботи над новою скульптурою. Запорошений пахучою тирсою та свіжими стружками майстер перейшов до наступного етапу, зачищаючи, шліфуючи свій виріб. Обличчя Володимира Григоровича світиться неприхованим вдоволенням, що буває у любителя будь-якої творчої справи, і від неї неможливо, як кажуть, відтягти. За його священнодійством спостерігають не лише родина – дружина Ірина, донька Марина, син Ігор. Натхнений хист різьбяра запалює друзів. Адже вміє старший Цепляєв видовбувати зайву деревину, роблячи вправні рухи різцями, а їх у нього, між іншим, приблизно з п'ять десятків.
Потяг серця та устремління розуму, любов до ремесла – це дивна таїна, коли з багатьох доріг обираємо саме ту, а не іншу. Починав як умілець, удосконалюючи власну техніку. Освоїв техніку різьблення, знає всі інструменти, що дійшли до нас з давніх-давен, на дотик сприймає можливості, приміром, деревини груші чи абрикоса. Мистецький твір відбирає багато часу. Але мала скульптурна форма дивує глядачів своєю лаконічністю та довершеністю. Заради цього і чаклує над старою гілкою майстер.
– Володимире Григоровичу, чого жадає душа художника?
– Щоб образи, які втілюються у дереві, подобались відвідувачам виставок, – каже Володимир Григорович.
В. Цепляєву подобається створювати скульптурки тварин: кіт, орангутанг, носоріг, бегемот, ворони… А нещодавно майстер закінчив вирізати символ наступного 2025 року за китайським календарем – зелену дерев'яну змію з… жіночими модельними черевичками. Він має чудове почуття гумору: поруч із скульптурою симпатичної гадюки ви побачите лаконічний підпис: "Милий, я вже вдома".
Проте майстер не забуває й про актуальні теми. До речі, предмети на музейній виставці поєднуються у спільній гармонії. Неповторності робіт і визначенню художньої цінності сприяють скульптури "Янголи". Ось і пояснення від майстра: "Їх не обійме біьше мати, бабуся не спече їм пиріжки" (2024 рік). Роздивляюся твір – українську писанку, яку пробила рашистська бомба. Тут, крім скульптури увагу привернув коментар зі словами Кобзаря: "Село на нашій Україні – неначе писанка село", а на додаток цитата з твору поетеси Наталки Поклад – "Наш дім, нашу пристань, наш рай московська орда потоптала" . Коментарі є зайвими. Глибокий філософський зміст і в роботі "Материнство". Вічна любов до дітей, на переконання скульптора, проростає з матінки-землі. Скульптура "Дух Боярського лісу", яку Володимир Цепляєв подарував Краєзнавчому музею рідного міста, прикрашає один із демонстраційних залів цього закладу культури. Це зайве підтвердження того, що талант майстра визнаний в його рідній Боярці.
