Історія університету

У 1981—1985 рр. було завершено першу чергу в розбудові матеріально-технічної бази інституту. Серед збудованого — великий навчальний корпус, актовий зал, спортивний комплекс, дитячий комбінат для дітей студентів і співробітників, студентський сімейний гуртожиток, два житлові будинки для викладачів тощо.

У другій половині 70-х років у КПІ налічувалось понад 30 тис. студентів, 7 тис. співробітників. Більше половини кафедр (63%) очолювали вчені вищої кваліфікації — доктори наук, професори. Із 1745 викладачів 86 мали ступені докторів, 851 — кандидатів наук, 14 викладачів були удостоєні ленінських, державних, союзних і республіканських премій. 1980 р. в інституті діяло ЗО факультетів: 21 — у Києві, 4 — у Чернігівській, 3 — у Житомирській, 2 — у Черкаській філіях [17, с. 13].

З перших днів війни багато викладачів і співробітників, випускників і студентів інституту добровільно і через мобілізацію поповнили Червону Армію.

У Ташкенті інститут розмістився на базі Середньоазіатського індустріального інституту (САІІ) і спершу існував як самостійний вуз. У його складі функціонували 4 факультети і 12 кафедр, на яких навчалася 31 група студентів другого — п'ятого курсів. Планувалось розпочати навчання з вересня і проводити заняття переважно у вечірні години, частину кафедр і студентів передати до складу САII.

Невід'ємною сторінкою історії КПІ є його участь у загальнодемократичному русі країни, що здійснювався під гаслом демократизації вищої школи, свободи студентських об'єднань.

На основі проведених досліджень протягом 1966—1971 рр. одержано 432 авторських свідоцтва, 20 патентів, опубліковано 372 підручники, навчальні посібники і монографії, захищено 33 докторські і 499 кандидатських дисертацій. За цей період інститут підготував для народного господарства майже 20 тис.