Чи можна передбачити поведінку водопровідної мережі під час блекауту та панічного споживання води під час ракетних атак, визначити її найуразливіші об'єкти та заздалегідь знайти ефективну стратегію реагування? Для українських міст, які працюють в умовах війни, ці питання стали особливо актуальними.
Їх досліджує Тетяна Старовойт – аспірантка НН ІПСА КПІ ім. Ігоря Сікорського. Понад десять років вона займається математичним моделюванням інженерних мереж у ПрАТ "АК "Київводоканал", сім із яких очолює відділ підтримки геоінформаційних систем (ГІС). Про свою роботу вона розповіла "Київському політехніку".
– Як практичні інженерні завдання перетворилися на наукову ідею?
– Моє дослідження виросло з роботи з ГІС, з цифровими моделями та гідравлікою водопровідних мереж. Зупинка насоса, зміна положення арматури чи знеструмлення впливають на тиск і розподіл води далеко за межами одного об'єкта. Тому виникла ідея аналізувати не окремі аварії, а поведінку всієї мережі, поширення порушень та можливості відновлення. Після повномасштабного вторгнення ця задача набула особливої ваги.
– Яким чином війна змінила вимоги до інженерної науки?
– Обстріли, тривалі відключення електроенергії та нестача резервних потужностей руйнують звичні припущення про стабільну роботу інфраструктури. Знеструмлення насосної станції може спричинити падіння тиску, перерозподіл потоків і дефіцит води в різних районах. Так виникають каскадні відмови – послідовність взаємопов'язаних порушень. Щоб їх досліджувати, потрібно враховувати топологію мережі, фізичні процеси, часову динаміку та відновлення як єдину систему.
– Ви пройшли стажування в Японії. Що вам воно дало?
– У 2024 році за направленням Київводоканалу я брала участь у навчальній програмі з якості води в м. Кобе та спілкувалася з японськими фахівцями про стійкість водопостачання. Японія має великий досвід підготовки інфраструктури до землетрусів і цунамі: резервування, прогнозування пошкоджень і визначення пріоритетів відновлення. Загрози в Україні інші, але завдання спільне – забезпечити роботу системи в надзвичайних умовах. Цей досвід допоміг сформувати методи моделювання кризових сценаріїв.
– У чому суть розробленої вами інтелектуальної системи підтримки прийняття рішень?
– Традиційна гідравлічна модель показує, як працюватиме мережа за заданих умов. Наша задача ширша: передбачити наслідки порушень, їх поширення та знайти рішення, що мінімізують втрати. Для цього я поєдную системний аналіз, гідравлічне моделювання, ГІС, теорію графів і штучний інтелект. Графові нейронні мережі допомагають досліджувати зв'язки між об'єктами, а фізично інформовані нейронні мережі (PINNs) – враховувати фізичні закономірності. Штучний інтелект не замінює законів гідравліки, а доповнює їх.
Один із практичних напрямів – сценарії блекаутів. Модель дає змогу оцінити наслідки зупинки насосних станцій, доступні резерви води й живлення, альтернативні режими роботи та можливість перерозподілу потоків. Якщо електроенергії немає, модель не забезпечить роботу насосів, але допоможе визначити межі працездатності мережі та підготувати обґрунтований план реагування.
– Чи проходила модель практичне тестування?
– Так, її протестовано на частині реальної гідравлічної зони Києва. Це дозволило перевірити алгоритми на конкретній мережі з її топологією, технологічними обмеженнями та взаємозалежностями. Такі випробування – важливий етап на шляху до ширшого практичного застосування.
– Як розвивається міжнародна співпраця?
– Обмінююся досвідом із європейськими водоканалами, зокрема HAMBURG WASSER та Berliner Wasserbetriebe, а також із представниками DHI, Newcastle University та IHE Delft Institute for Water Education. Це допомагає зіставляти методи цифровізації, гідравлічного моделювання й управління інфраструктурою. Водночас проводжу навчання для українських водоканалів із моделювання стійкості та застосування системного аналізу до практичних задач.
– Яку роль у дослідженні відіграє навчання в НН ІПСА КПІ?
– Системний аналіз дозволяє бачити водопровід не як набір труб і насосів, а як складну взаємопов'язану систему. Виробничий досвід допомагає ставити реалістичні завдання, а навчання в КПІ – застосовувати до них математичну оптимізацію, теорію графів, аналіз складних систем та методи штучного інтелекту. Головна мета – перетворювати технічні, просторові та експлуатаційні дані на обґрунтовані рекомендації інженерам.
– У чому цінність таких розробок для українських водоканалів?
– Самої цифрової карти мережі недостатньо. Потрібно знати, як вона відреагує на аварію, які об'єкти найуразливіші та як краще використати обмежені ресурси. Інтелектуальні системи допомагають перейти від реагування на наслідки до прогнозного управління: перевіряти сценарії, визначати критичні об'єкти, планувати резервування й відновлення. Остаточні рішення, звісно, ухвалюють фахівці з урахуванням реального стану обладнання та вимог безпеки.
– Які перспективи застосування методології в інших галузях?
– Після перших випробувань у Києві наступним кроком є розширення методології на всю систему водопостачання та водовідведення міста. Значна частина графових алгоритмів, методів оптимізації та інтелектуального аналізу може бути адаптована також до теплових, газових та електричних мереж. Перспектива полягає у спільному дослідженні стійкості взаємозалежних інженерних систем.
– І на завершення: чому саме системний аналіз?
– Гідравліка описує фізичний стан мережі, але для вибору найкращої антикризової стратегії потрібно порівняти численні сценарії, ризики та обмеження. Доводиться одночасно враховувати безпеку, надійність, доступність ресурсів, кількість забезпечених споживачів і швидкість відновлення. Це багатокритеріальна задача системного аналізу.
Моє дослідження поєднує практичний досвід Київводоканалу, наукові методи КПІ та міжнародний обмін знаннями. Його мета – зробити математичне моделювання не лише засобом інженерних розрахунків, а й інструментом прогнозування криз, оцінювання ризиків і підтримки рішень, важливих для життєдіяльності міст.
– Дякую за розмову.