Директор КПІ В.Л. Кирпичов запросив до інституту відомого хіміка, професора Московського сільськогосподарського інституту М.І. Коновалова. Той довго вагався і до роботи в КПІ приступив з 1 липня 1899 р., зайнявши посаду декана хімічного відділення та завідувача кафедри неорганічної хімії.
Наприкінці XIX ст. економічний розвиток Росії набрав швидких темпів. Інтенсивно розвивалася вугільна, металургійна, машинобудівна, легка, харчова галузі промисловості, сільське господарство. Разом з тим скрізь відчувалася гостра нестача інженерів, техніків, агрономів. За офіційними даними 1892 р. з 27132 управляючих фабриками і заводами Росії технічну освіту мали всього 2076, тобто 7,5%, вищу спеціальну освіту - менше 1 % [1, с. 55].
За своїм соціальним станом студентство було неоднорідним. У дореволюційній Росії двері вищої школи, як і взагалі шлях до освіти, було відкрито переважно для заможних людей. Освітянський ценз, висока оплата за навчання, брак студентських гуртожитків і стипендій були значною перешкодою для більшості населення країни.
Сьогодні, коли мова заходить про підвищення якості навчання, зазвичай йдеться про кваліфікацію викладачів, рівень викладання, забезпечення приладами і навчальними посібниками тощо. При цьому студенти розглядаються (свідомо чи ні) виключно як пасивні «споживачі освітніх послуг».
Оздоблення актової зали першого корпусу КПІ, великої фізичної аудиторії механічного відділення та двох прилеглих до них вестибулів тривало до осені 1901 і було здійснене у романському стилі за проектами архітектора О. Кобелєва.
Транспортна артерія (з якої фотографувався головний корпус) відома з першої половини XIX століття як Житомирське і Києво-Брестське шосе.
Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вузів Києва, України. Так, у 1923-1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій.
31 серпня 1898 року назавжди увійшло в історію як день народження нашого славного університету.
Вперше я прийшов до редакції у 1967 році, коли був студентом 2-го курсу електроакустичного факультету. Бажання писати статті і краще опанувати українську мову було в мене давно – це і спонукало мене прийти до редакції. Зустрів мене Борис Самійлович Мирський.
Нинішніх студентів у їх переважній більшості багатіями назвати важко. Початок дорослого життя зазвичай супроводжується якщо не злиднями, то певними нестатками. Особливо коли молода людина бажає бути фінансово незалежною від батьків, або якщо вони просто не в змозі її підтримувати.
